Иванченко Александр - Люлька Пирата (На Украинском Языке)
Олександр Iванченко
ЛЮЛЬКА ПIРАТА
Пригодницька повiсть
Переклад з росiйської С.Пономар
У п'ятницю, 21 березня 1592 року, бiля атлантичного виходу з
Магелланової протоки пiратська бригантина "Блек дез" ("Чорна смерть")
атакувала "Iнфанту" - чотирищогловий галеон, який iшов з перуанським
золотом в Iспанiю. Цiй подiї, яка мала свої наслiдки в iсторiї
географiчних вiдкриттiв, передував романтичний початок.
У сiчнi 1592 року капiтан бригантини, вiдомий серед пiратiв як
Джеремi Девiс (справжнє iм'я - Джон Фредерiк Девiс), у Карибському
морi напав на французьке судно i захопив у полон юну мандрiвницю -
графиню Терезу де Бурже. Сорокадворiчний пiрат запропонував
француженцi руку i серце. Шлюб з графинею для нього не був чимось
надприродним. Джеремi - син родовитого дворянина - мав великий маєток,
судноверф i парусинову фабрику.
У двадцять один рiк Девiс закiнчив Лiверпульськi мореплавнi класи,
узяв одну з батькових бригантин, назвав її грiзним iм'ям i,
пожертвувавши державною службою, обрав собi долю вiльного морського
розбiйника. За зраду короля i пiратськi напади на вiтчизнянi кораблi
суд Англiї заочно засудив його до смертної кари. Але виконати вирок
було не так просто. Безстрашний смертник гуляв по морях-океанах. Вiн
був вiдомим пiратом, проте, як i колись, залишався англiйським
аристократом, бо мав свiдоцтво з королiвською печаткою. Джеремi й
показав його молодiй графинi, щоб та не подумала, нiби на її руку
претендує простий розбiйник.
Тереза де Бурже, однак, була не з тих, на кого дворянський титул
мiг справити враження. Збереглися щоденники графинi, з яких видно,
як вiдбувалося сватання i як трималася при цьому полонена француженка.
"...Я здригалася вiд жаху, чекаючи, як менi здавалося, неминучого.
Варварське вбрання i поведiнка, їхнi грубi неголенi обличчя, синi
вiд надмiрного вживання рому, не залишали нiяких сумнiвiв. Цi люди,
чи то вони працювали, чи просто сидiли на палубi, оголенi по пояс,
нiскiлечки не соромилися присутностi на кораблi жiнки, хоч i
полонянки. Лиш на кiлькох я бачила пристойнi капелюхи. Голови всiх
iнших були прикрашенi червоними пов'язками, схожими на косинки
паризьких м'ясникiв.
Тиждень я провела в окремiй каютi, яку невiдступно охороняли два
пiрати. Менi подавали рiзноманiтну їжу, вимагаючи скуштувати кожної
страви, i двiчi на день наказували одягатись на прогулянку. В години,
коли я стояла на палубi, з радiстю i тривогою вдихаючи морське
повiтря, до мене пiдходив Джеремi. Вiн запитував з незмiнною привiтною
усмiшкою про моє здоров'я, але я часто не вiдповiдала. Не сказавши
бiльш нiчого, вiн iшов собi, граючись рiзьбленою iндiйською паличкою,
яку завжди носив iз собою. Мене це дуже дивувало, i я ще бiльше
тривожилась. Незважаючи на всi страждання, вже тодi у менi до нього
пробудилася симпатiя. Його високi ботфорти з яскраво-жовтого сап'яну
здавалися менi ознакою несмаку, але про камзол я так сказати не могла.
Шитий золотом голубий iспанський оксамит чудово облягав постать i
прекрасно поєднувався з кольором очей.
На восьмий день Джеремi освiдчився, показавши королiвський
документ про дворянське походження, на який я не звернула уваги i
не надала йому нiякого значення. Я не розгубилась - тiєї хвилини ладна
була чинити рiшучий опiр. Та незабаром заспокоїлась. Тепер менi стало
ясно, навiщо йому був потрiбен цей тиждень нестерпного для мене
ув'язнення. Вiн дав час, аби я усвiдомила своє становище, щоб потiм
без великих зусиль дiстати мою згоду.
Спалах гнiву тiл